Професор кафедри космічної радіофізики Харківського держуніверситету ім. О. М. Горького з 1962 р. по 1984 р.
Науковий напрям. Теорія атмосферних радіохвилеводів, поширення електромагнітних хвиль в навколоземному та космічному просторі, теорія пилової плазми, статистична радіофізика.
Народився 8.03.1922 у м. Тамбов, Російська Федерація, помер 13.03.2000 р. Закінчив Військово-повітряну академію (м. Ленінград), де навчався з лютого 1941 по лютий 1942 року. Закінчив Харківський державний університет за спеціальністю теоретична фізика, де навчався з вересня 1946 року по червень 1951 року (заочно) і отримав диплом фізика з відзнакою. З 1959 року кандидат фізико-математичних наук, а з 1970 року — доктор фізико-математичних наук. З 1972 р. має вчене звання професора за спеціальністю «радіофізика, включаючи квантову радіофізику". З 1992 р. — Заслужений діяч науки і техніки України, кавалер ордена «Червоної зірки» (30.12.56).
В 1941 році вступив до лав Радянської армії, закінчив військову службу в листопаді 1958 р. З лютого 1942 року по листопад 1958 р. — викладач Харківського авіатехнічного училища. З листопада 1958 р. працює в Інституті радіофізики і електроніки Національної академії наук України, спочатку на посаді молодшого наукового співробітника, а з квітня 1960 р. — завідуючим теоретичним відділом. З 1986 року — завідуючий теоретичним відділом Радіоастрономічного інституту Національної академії наук України. В 1959 – 1960 рр. він бере активну участь в організації радіотехнічного факультету і очолює кафедру теоретичних основ радіотехніки Харківського авіаційного інституту (тепер Державний аерокосмічний університет (ХАІ)). З 1962 р. по 1984 р. був спочатку доцентом, а згодом професором кафедри космічної радіофізики Харківського держуніверситету ім. О. М. Горького.
Головні наукові результати
Проаналізовано властивості атмосферних радіохвилеводів, параметричних
електронних пристроїв, зроблені необхідні розрахунки лінзового ефекту
атмосфери Землі та проведені оцінки глобальної тропосферно-іоносферної
лінзи, передбачено ефект розщеплення власних частот в резонаторі
Земля-іоносфера під впливом геомагнітного поля, побудовано теорію
флуктуацій наддовгих хвиль в хвилеводі Земля-іоносфера, обгрунтовано
просторово-часову аналогію між дифракцією хвиль та деформацією
радіоімпульса в дисперсійному середовищі, розроблено теорію стійкості
наднаправленності антен, побудовано хвилеву теорію гравітаційних лінз,
проаналізовано самогравітацію часток в пиловій космічній плазмі. Науково-організаційна діяльність.
Виховано цілу плеяду вчених, в тому числі 14 кандидатів та 5 докторів
наук. Опубліковано понад 150 наукових праць, в тому числі 5 монографій,
науково-методичні посібники, авторські свідоцтва тощо. Основні наукові праці.
1. П. В. Блиох, А. П. Николаенко, Ю. Ф. Филиппов. Глобальные
электромагнитные резонансы в полости Земля-ионосфера. Киев: Наукова
думка, 1977. — 198 c. 2. В. Г. Безродный, П. В. Блиох, Ю. М. Ямпольский. Флуктуации сверхдлинных волн в волноводе Земля-ионосфера.— М.: Наука, 1984. — 144 с.
3. Bliokh P. V., Nikolaenko A. P., Filippov Y. F. Schumann resonanses in the earth-ionosphere cavity. New York: Peter Peregrines, London: Peter Peregrines Ltd. 1980. — 166 pp.
4. П. В. Блиох, А. А. Минаков. Гравитационные линзы. Киев: Наукова думка, 1989. — 240 с.
5. Bliokh P. V., Sinitsin V., Yaroshenko V. Dusty and Self-Gravitational Plasmas in Space. Dordrecht Netherlands. Kluwer Acad. Publishers, ISBN: 0792330226б 1995. — 268 pp.